Інтерв'ю з професором лікарем Marc Quirynen

Інтерв'ю з професором лікарем Marc Quirynen

Професор лікар Marc Quirynen успішно закінчив стоматологічний факультет Catholic University (м. Левен, Бельгія) у 1980 р. та пройшов підготовку з пародонтології; у 1990 р. почав працювати доцентом кафедри пародонтології цього ж університету. Його дослідження в основному стосуються мікробіології ротової порожнини (з особливою увагою щодо впливу характеристик поверхні на прилипання бактерій та дію антисептиків), галітозу, спрощенню та оптимізації пародонтальної терапії, зокрема імплантаційної хірургії. Має понад 300 наукових робіт, опублікованих у міжнародних рецензованих журналах.

"Як і раніше, залишається актуальною задача переконати лікарів у надзвичайній важливості взаємозв’язку між здоров'ям пародонта і загальним здоров'ям."

Чи змінилися Ваші знання про захворювання пародонта після початку Вашої роботи старшим клініцистом-дослідником?

Мабуть, найважливішим для мене стало розуміння, що бактерії на зубах та імплантатах утворюють біоплівку. Вона має суттєві клінічні наслідки. Єдине рішення – знищити біоплівку (наприклад, субгінгівально за допомогою ультразвукових інструментів або згладжування поверхні кореня; надгінгівально шляхом належного контролю нальоту або полірування) перед використанням антибіотиків чи антисептиків. Лише за таких умов можна очікувати максимально добрі результати. Також з часом істотно змінилось моє розуміння етіології пародонтиту. Якщо спочатку зубний наліт вважався важливим етіологічним фактором, то сьогодні ми розуміємо, що залучено значно більше чинників.

Схильність пацієнта до пародонтиту першочергово зумовлюється спадковістю, але додатково ускладнюється такими факторами як куріння, діабет, медикаментозне лікування, зокрема препаратами, що знижують утворення слини або зменшують імунну реакцію. Також причиною дуже швидко прогресуючого пародонтиту може бути стрес.

Розуміння ролі корисних мікроорганізмів також значно вплинуло на мою точку зору. Нещодавно було доведено значення раціону та надмірної ваги пацієнта. На жаль, на сьогодні ми ще не можемо визначити наскільки людина схильна до захворювань пародонта. Нарешті, розуміння впливу пародонтиту на загальний стан здоров'я пацієнта ще більше підкреслило необхідність пародонтального здоров'я. Проте, все ще дуже важко переконати медичну спільноту у цьому важливому взаємозв’язку.

Ще у 1995 р. Ви відкрили концепцію антисептичної обробки всієї порожнини рота при пародонтальному лікуванні. Якою Ви бачите цю процедуру сьогодні?

Кілька порівняльних досліджень між одноетапною методикою для усієї порожнини рота (the full-mouth disinfection) і стандартною терапією (вирівнювання поверхні кореня з двотижневим інтервалом) чітко показують переваги методики full-mouth (кращий стан ясенного прикріплення, зменшення глибини кишень, а також сприятливіші мікробіологічні зміни). Аналогічний підхід під час направленої регенерації тканин та / або застосування місцевих антибіотиків також дозволив добитися значного додаткового поліпшення результатів. Наразі ми все ще дотримуємося цього підходу. Єдиний аспект, який з часом змінився – ми проводимо антисептичну обробку усієї порожнини рота (the full-mouth disinfection) лише після досягнення пацієнтом ідеального контролю над зубним нальотом. Протягом "періоду навчання" при видаленні зубного нальоту ми знищуємо над- і під'ясенну біоплівку ультразвуковими приладами, а також чекаємо на оптимальну здатність пацієнта до контролю зубного нальоту стільки, скільки потрібно, і лише потім проводимо повну антисептичну обробку всієї порожнини рота, тому що пацієнт має розуміти важливість ідеальної гігієни порожнини рота.

Ще одна дуже цікава тема дослідження, якою Ви займаєтесь зараз, це періімплантит. Чи вважаєте Ви, що у найближчому майбутньому можна буде повністю зрозуміти та належним чином лікувати це захворювання?

Протягом останніх років практично на кожному стоматологічному засіданні лектори наголошують на важливості цієї проблеми – близько 50% пацієнтів мають періімплантит. Чому так? Перш за все, ми повинні визнати, що клінічний протокол встановлення дентальних імплантатів істотно змінився за останні 35 років. Дуже суворий протокол, орієнтований на "біосумісність" та спрямований на остеоінтеграцію та довгостроковий успіх, змінився в сторону менш жорстких умов, мета яких "прискорення процесу загоєння" та "поліпшення естетичних результатів".

Чи збільшили ці зміни схильність до періімплантиту доведено не було, але деякі з них могли збільшити ймовірність інфікування чи бути менш сприятливими для реакції кісткової тканини. Подібно до пародонтиту, причин виникнення періімплантиту багато. Запалення залежить не лише від бактеріального навантаження, але й від інших факторів: імплантат, пацієнт, лікар (хірург, стоматолог).

Крім пацієнта (генетика, якість імунної реакції), умов (концентрація періо-патогенів і анаеробів) та його способу життя (куріння, гігієна порожнини рота, ...), також на кінцевий результат імплантації можуть сильно впливати такі фактори: технічний (тип поверхні імплантата й абатмента, перемикання платформ, внутрішнє чи зовнішнє з'єднання, ...), процедурний (направлена кісткова регенерація, конденсація кістки, компресія кістки, цементна чи гвинтова фіксація), і, головним чином, якість кістки та м'яких тканин (щільність кістки та васкуляризація, якість м'яких тканин, ....). Поки що жодна стратегія лікування періімплантиту не приносить кращих результатів ніж інші. Проблемою є саме профілактика цього захворювання. Прості фактори, які потрібно враховувати: очищення протезних конструкцій, покращення гігієни порожнини рота, строгий графік процедур з пародонтальної терапії, зменшення куріння, збільшення фізичних вправ, покращення харчування (наприклад, вживання продуктів багатих антиоксидантами), включення аутозапальних хвороб до списку лікування.

Майбутні проекти

Мої пріоритети у дослідженнях – це пошук стратегій для поліпшення результатів пародонтальної терапії, зокрема дентальна імплантація та неприємний запах з рота, а також полегшення профілактики рецидивів захворювання. Мої основні інтереси: 1) стимуляція корисних бактерій за допомогою про- та пребіотиків, 2) полегшення оптимального контролю зубного нальоту, 3) удосконалене 3-D планування дентальної імплантації, 4) спрощення тканинної регенерації (наприклад, використання фібрину збагаченого лейкоцитами та тромбоцитами), 5) визначення межі рівня періопатогенів для початку розвитку пародонтиту залежно від схильності пацієнта.